Українська душа, швейцарська школа та світове музичне надбання!

Сьогодні у львівську сіру, холодну та мокру погоду, коли не виникає найменшого бажання ступати на вулицю, я збирався на концерт. Видзвонив друзів та запросив скласти мені компанію на концерті класичної музики. Довго вмовляти не довелось... І ось настав цей момент ми біжимо на маршрутку. Одна парасолька на трьох: я, Володя та Оленка, - вона завжди дбає про своїх).

При вході на територію Палацу Потоцьких нас вже чекає Іра та Марія. Вони приїхали зі Золочева, та дісталися швидше за нас, а ми - з Пасічної. “Таксі робить диво” -, сказала Марія. Ми ще чекали на Ксеню. Не пройшло і 5 хвилин, як надійшли ще знайомі з хору, які теж поспішали на цей захід. Тут вже прийшла Ксеня, як до мене ще вчепилася жіночка, щоб я її пофотографував на фоні парасольок.

Одним словом, прийшли ми концерт о 16:10, а початок о 16 год. Біля дверей у дзеркальну залу назбиралося уже людей з 10. Нас не впускали, чекали коли закінчиться твір. Алилуя, настав цей момент! Ми вже зайшли, Оленка і Ксенія прилаштувалися на кріслах, а ми: Я, Володя, Іра, Марія та Галя підпирали стіни.

Вправний оркестр, особливий голос Романа, все це, зливаючись, зачаровувало присутніх. Твори звучали англійською, німецькою та італійською мовами. У приміщенні ставало менше кисню, було жарко, щоб зменшити температуру тіла я скинув куртку та зняв з плечей сумку.

Година класичної музики - це ліки для душі. Важко повірити, що такі концерти бувають безкоштовними. Одразу згадалися уроки музичної літератури та сольфеджіо у Оксани Юріївни Сердюк. Ностальгія за поїздкою у Чернівці з Романом та компанією. Це було спонтанно та весело!

Роль зіграно, ноти складені. Час для обнімашок та групової фотографії.

Дякую, другу, Роману Мелішу, оркестру Collegium Musicum та диригенту Івану Остаповичу за це проміння сонця, яке вони принесли у серця крізь холодні та мокрі вулиці Львова. 

P.S.: Після виступу ми не могли пропустити нагоди зігрітися чашечкою львівської кави у приємній компанії :-)